Після кривавої бійні в індійському парламенті, внаслідок якої загинуло 13 людей, Індія не мала проблем з пошуком винних. Ворог зовнішній існував з першого дня незалежності Індії – це Пакистан, який здобув незалежність того ж дня, 15 серпня 1947 року.
Хоч як це парадоксально, загострення відносин між двома сусідніми державами відбулося після відходу з їхньої території англійських колоніальних військ. Яблуком розбрату став прикордонний штат Джамму і Кашмір. Внаслідок поділу колишньої британської колонії він відійшов до Індії. Але вся проблема полягає в тому, що в цьому штаті живуть переважно мусульмани – прихильники віросповідання, яке панує в Пакистані, тоді як в Індії більшість населення становлять індуїсти. І ось уже понад півстоліття триває братовбивчий конфлікт, що переходить у відкриті збройні сутички. Так, сталося, наприклад, 1971 року, коли Пакистан втратив свою східну частину, яка стала незалежною державою Бангладеш. І немає нічого дивного, що Індія звинуватила у кривавій драмі пакистанських терористів.
В чергове ситуація загострилася у зв’язку з відкликанням Індією посла з Пакистану, який через кілька днів відповів тим же. Після рішення пакистанського уряду розмістити стратегічні ракети у прикордонних районах з Індією, остання змушена була шукати новий варіант знаменитого «старого індійського захисту». Оригінальністю він не вирізнявся: на кордон було висунуто аналогічні ракети. Різкий тон пакистано-індійського діалогу стурбував світове співтовариство. Конфлікт двох ядерних держав може дестабілізувати обстановку у глобальних масштабах. Теперішнє становище особливо загрозливе. Війська обох держав стягнуті до кордонів. У прикордонних сутичках загинуло понад 50 військовослужбовців.
Наскільки сильними є докази індійців про причетність пакистанського терористичного угруповання «Лашкар-е Тоїба» до теракту в парламенті, невідомо. Індія пообіцяла оприлюднити їх лише після видачі бойовиків, а Пакистан не погоджується на такі умови. І наводить у приклад факт побиття свого дипломата в Делі, який індійське МЗС офіційно не підтверджує. Позиція Пакистану сьогодні виглядає кращою через підтримку ним антитерористичної операції США в Афганістані. Що ж до індійської шахової думки, то родоначальники цієї гри перебувають не в найкращій формі (на московському Чемпіонаті світу з шахів за версією ФІДЕ індійський гросмейстер В. Ананд програв у півфіналі українцю В. Іванчуку).
І тепер Делі буде дуже непросто домовитися з Ісламабадом. У своїй міжнародній політиці Індія традиційно звикла покладатися на особливі відносини з Росією (СРСР). Раніше це давало плоди у боротьбі за лідерство в регіоні. Переможна війна з Пакистаном (1971 р.) і кілька прикордонних конфліктів із Китаєм (60-ті рр.) в момент загострення протистояння Москви і Пекіна, не були випадковими. Радянські повоєнні лідери відповідали на любов індійців взаємністю. Індійські студенти були бажаними у вишах СРСР, а радянські викладачі постійно працювали в Індії з метою навчання населення цієї країни «великому та могутньому» як міжнаціональній мові спілкування. Однак Росія зараз не може реально впливати на ситуацію.
Якою буде розв’язка цієї індо-пакистанської партії? Швидше за все, пристрасті вляжуться, індійські дипломати повернуться на роботу до Ісламабаду, відновляться регулярні автобусні рейси між двома країнами. А в Кашмірі триватимуть мляві сутички з місцевими бойовиками. Глобальна стабільність у регіоні підтримуватиметься, з одного боку, США, які не поспішають залишати регіон, а з іншого боку – Китаєм. Останній минулого тижня приймав пакистанського президента. «Незважаючи на відмінності у соціальних системах, ідеологічних та політичних цінностях, наші країни продовжують співпрацю в усіх напрямках», – зазначив керівник КНР Цзян Цземінь.
«У тому числі й ядерному?» – хочеться спитати. А індійські політики вже серйозно замислюються про перехід від давно випробуваного «старого індійського» захисту до «новоіндійського» нападу.
«Независимость», грудень 2001