Абхазія досягла найбільшого розквіту за часів Георгія ІІ (912-957). До її складу входила майже вся Грузія. 18 лютого 1810 р. російський імператор Олександр І спеціальним маніфестом оголосив про приєднання Абхазії до Росії – на прохання абхазького князя. До 80-х років XIX століття абхази, що залишилися на рідній землі після від’їзду єдинокрівців – мусульман, становили лише 13 тис. Їх уже було менше, ніж абхазьких грузинів.
31 березня 1921 р. в Абхазії було проголошено Радянську соціалістичну республіку. 1931-го, позбавлена цього статусу, вона на правах автономії увійшла до складу Грузинської РСР. З того часу Абхазія – улюблене місце відпочинку радянської еліти. За часів Сталіна на абхазьких курортах збудували десятки урядових санаторіїв та персональних дач. Сам «батько народів» мав дачу на озері Ріца. Гагру, Піцунду, Новий Афон відвідували сотні тисяч громадян СРСР.
З розвалом СРСР розпочався сучасний грузино-абхазький конфлікт. У 1992 р. Верховна Рада Абхазії скасувала конституцію 1978 р. і відновила Конституцію 1925 р., за якою Абхазія отримувала статус незалежної республіки. На той час абхази становили близько 18% населення автономії. На цій підставі Тбілісі заперечував можливість виходу Абхазії зі складу Грузії. Невдовзі проблема переросла у війну. Причому на боці Абхазії активну участь у бойових діях брали чеченці та російські добровольці. Одним із бійців абхазького ополчення під час грузино-абхазької війни 1992-93 рр. був Шаміль Басаєв, сьогоднішній ворог номер один Росії у Чечні.
У 1993 р. Абхазія та Грузія підписали у Женеві договір про припинення вогню. А на грузино-абхазькому кордоні з’явилися «блакитні каски» – російські миротворці під егідою СНД.
Цей конфлікт геополітичний за своєю суттю. Абхазія займає вигідне стратегічне становище у східному Причорномор’ї. Ось і розмістили свою військову базу росіяни (Гудаута), щоб контролювати ключові позиції на Кавказі.
Таким чином, абхазькі події є черговим прикладом російської експансії на території СНД. Слід наголосити, що після приєднання Москви до антитерористичної коаліції та обіцянок всіляко підтримувати американців, Вашингтон, мабуть, видав їй «індульгенцію» на будь-які антитерористичні дії на території СНД. У тому числі й у Грузії, зближення якої із Заходом ніяк не хоче Росія. Кремль не забарився скористатися такими несподіваними можливостями. І, як завжди в російській геополітиці, як розмінна монета використовуються «маленькі» народи. Так колись могутня постать на Кавказі – Абхазія перетворилася на прокремлівського пішака.
Квітень 1957 – хвилювання серед абхазького населення та вимога виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР; квітень 1967 року – масові виступи абхазів з вимогою виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР; вересень 1978 року – масові виступи абхазів з вимогою виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР; 18 березня 1989 року – 30 – тисячний сход абхазів (прийнято звернення до вищих органів влади СРСР про повернення Абхазії статусу союзної радянської соціалістичної республіки); 15 – 16 липня 1989 року – криваві сутички між грузинами та абхазами в Сухумі (16 загиблих).
«Независимость», жовтень 2001.