Бомби та ліки пообіцяв афганцям президент США Джордж Буш – молодший. Бомби для талібів, а ліки та їжу – для інших афганців. Першу частину своєї обіцянки він почав виконувати 7 жовтня 2001 року, коли розпочалась антитерористична операція. Того вечора ракетно-бомбових ударів було завдано по найважливіших об’єктах талібів. «Нас підтримує весь світ», – заявив президент США. І далі зазначив: «З нами 40 націй і всі вони сповнені рішучості покарати уряд талібів, який переховує саудівського мільярдера і терориста №1 Усаму бен Ладена. У неділю англійський телеканал «Sky TV» продемонстрував виступ Усами бен Ладена, в якому той зізнався в причетності до терактів 11 вересня. Тепер, начебто, розставлені всі крапки над «І». Та залишається найважливіше запитання: якими будуть кінцеві наслідки війни?

Спроба американців і англійців здійснити військову акцію в Афганістані аж ніяк не перша.

У XIX-XX століттях наймогутніша тоді у світі Британська імперія тричі намагалася підкорити Афганістан. Англійці вели наступ з території колонізованої Індії, у складі якої перебували сучасні Пакистан та Бангладеш. Досить швидко їм вдалося захопити Кабул і Кандагар, але афганське населення вдалось до тактики партизанської війни, кульмінацією якої було повстання в Кабулі (1841 р.). Британський експедиційний корпус був вирізаний до пня. Та й після цієї трагедії англійці не припиняли спроб пробитися до Каспійського моря, аби використовувати територію Афганістану для створення транспортного коридору на Захід. Наступна війна розпочалася через сорок років. Цього разу англійці були зупинені біля Хайберського проходу. Британці не могли зрозуміти, як їхня непереможна армія, яка підкорила багатомільйонну Індію, не може подолати нечисленні афганські горні племена. У 1919 р. англійці втретє наступили на ті самі «граблі». Коли емір Амманула-хан оголосив незалежність Афганістану і встановив контакти з Радянською Росією, вони знову вчинили військове втручання. І знову програли. Тобто протягом майже ста років англійці не припиняли спроб щодо загарбання Афганістану, але всі вони були марними.

У 1979 р. для поліпшення свого геополітичного положення і за допомогою «обмеженого контингенту» підпорядкувати Афганістан своєму впливові спробував СРСР. По оцінках експертів, «обмежений контингент» був не такий вже й обмежений. Через війну в Афганістані пройшли не менш як 600 тис радянських вояків, а постійно в країні знаходилося 90-100 тис солдатів та офіцерів радянської армії. Першим кроком радянських військових було усунення від влади президента Афганістана Хафізулли Аміна. Замість нього було встановлено уряд вірного Москві Бабрака Кармаля. У 1980 – 1985 рр. радянська армія брала активну участь у бойових діях, наприклад знищувала каравани зі зброєю, які прямували до моджахедів (борців за віру) з території Пакістану. Радянські війська були виведені з території Афганістану 15 лютого 1989 року. За офіційними даними, в Афганістані загинуло 14453 радянських військових, в тому числі українців. Маріонетковий уряд президента Наджибули протримався ще три роки, а потім був повалений різними силами, в тому числі й колишніми союзниками. А 1996 р. відданого Москві «Наджиба», повісили таліби, які перебрали владу в країні.

Після виводу військ СРСР з території Афганістану там фактично не припинялась громадянська війна. Так історично склалося, що провідну роль в Афганістані відігравали племена пуштунів, які складають більшість його населення. Доречно нагадати, що колишній афганський монарх Захір-Шах, який вже тридцять років знаходиться у вигнанні, є вихідцем з пуштунської еліти. Наймогутнішою силою, яка протистояла СРСР в Афганістані, був так званий Пешаварський альянс, до якого входили декілька пуштунських партій. Цей альянс сподівався захопити владу після виводу з Афганістану радянських військ. Але лідери альянсу не врахували, що за десять років війни з’явилися й утвердилися лідери національних меншин Афганістану, до яких, зокрема, входять етнічні таджики (партія нещодавно вбитого внаслідок теракту Ахмада шах-Масуда), узбеки, яких очолює генерал Дустум та проіранські мусульмани-шиїти. Всі ці угруповання не бажали віддавати владу, фактично поділили Афганістан між собою. В 1996 р. на політичній арені Афганістану з’явилися таліби, які є представниками пуштунських племен, і спробували об’єднати країну під своїм керівництвом. Зараз вони контролюють до 90% території Афганістану, інші 10% знаходяться під контролем лідерів Північного альянсу, до якого увійшли раніше згадані лідери національних афганських меншин.

Уряд талібів не сприймається світовою спільнотою. Його офіційно визнали тільки Пакістан, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати. Дві останні країни під тиском США вже розірвали з «Талібаном» дипломатичні стосунки. А головним фактом є те, що з дозволу талібів, на підконтрольній їм території переховується Усама бен Ладен. Гучні промови з Пентагону про покарання тероризму в усьому світі лунають вже декілька тижнів. Американці акцентують на тому, що їхніми ворогами в Афганістані є терористи бен Ладена і таліби, які його переховують, а афганський народ не є метою атаки. Але подібні заяви лунали й під час бомбардувань Югославії в 1999 р. Всім відомо, скільки цивільних загинуло під час цієї акції. Війна в Афганістані може коштувати Сполученим Штатам дуже дорого. Зараз більшість американців підтримують військову операцію проти Афганістану, і рейтинг президента Буша є високим. Але слід пригадати, що напередодні в’єтнамської війни рейтинг президента Джонсона також сягнув небувалих вершин. Та через три роки, коли з далекого В’єтнаму привезли кілька тисяч цинкових домовин молодих американців, той рейтинг безнадійно впав.

Необхідно зазначити, що тероризм в Афганістані пестували й самі американці, які протягом 1980-1988 рр. надали афганським моджахедам військову допомогу у розмірі $3 млрд. До останнього часу Сполучені Штати користувалися подвійними стандартами в своїх оцінках різних терористів і терористичних угруповань. Наприклад, американці встановили повітряний контроль над південними районами Іраку, для того, щоб буцімто захистити мусульман-шиїтів, які там мешкають. А з другого боку, США заплющують очі на винищення курдських племен у Туреччині, тому що вона є членом НАТО. Багато хто стверджує, що ніхто інший, як самі американці, підтримували бен Ладена в період, коли він воював в Афганістані проти радянських військ. 6 жовтня офіційний представник ЦРУ Білл Харлоу спростував ці твердження. Та хіба ЦРУ зараз зізнається у стосунках із супертерористом?

Не можна забувати й про українські інтереси в цьому регіоні. З початком збройного конфлікту ймовірними є теракти талібських терористів у стратегічно важливих для України країнах Середньої Азії – Казахстані і Туркменістані, з яких ми отримуємо нафту й газ, і які наразі підтримали Америку.

Отже, чи станемо ми свідками початку третьої світової війни? Будемо сподіватися, що ні. Але все ж таки проблеми всесвітнього тероризму не можна вирішити військовими акціями. Тим більше проти країни, яка увійшла в історію, як непереможна. Як буде виглядати американський орел в афганських горах через кілька місяців війни? Чи не спіткає його сумна доля британського лева й російського ведмедя?             

«Українське слово», жовтень 2001.