У далекій, далекій галактиці, у системі зірки на ім’я Сонце, загубилася одна маленька густонаселена планета. На цій планеті жили люди, які мріяли про великі звершення, але постійно занурювалися в дрібні і великі міжусобиці і сварки. Минали роки та століття, вмирали колись могутні імперії та народжувалися нові країни. Коли на планеті залишилося дві наддержави, відносини між ними розпалилися до краю і планета опинилася на межі глобальної війни. Так починалася захоплююча кіноепопея «Зоряні війни», яка з шумом вийшла на екран наприкінці 70-х років минулого століття.

Прихована загроза

Коли культовий нині американський режисер Джордж Лукас приступав до знімального процесу, він і гадки не мав, що його космічна казка, розрахована на людей з розвиненою уявою та фантазією, але ніяк не на політиків із прагматичним складом розуму, матеріалізується в політиці Сполучених Штатів. Невже на початку 80-х років минулого століття, до влади в економічно розвиненій державі світу прийшли ідеалісти і мрійники? Анітрохи не бувало. Кабінет 40-го президента США Рональда Рейгана вирізнявся особливим прагматизмом та жорсткістю. Курс на економічну стабілізацію, що отримав назву «рейганоміка», був покликаний ліквідувати дефіцит бюджету, що дістався у спадок від попереднього президента Дж. Картера, і звільнити нові ресурси на розвиток чергового витка гонки озброєнь. 23 березня 1983 року президент Рейган у телевізійному виступі довірливо повідав американській нації і заодно всьому світу, про запуск «стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ) – програми, розробленої з урахуванням нової американської стратегії ведення глобальних воєн. Головною метою цього амбітного плану було оголошено створення над територією США протиракетного щита, який у разі трансформації «холодної війни» в «гарячу» ядерну, надійно прикрив би Америку від удару у відповідь з боку СРСР. Журналісти відразу ж назвали цю програму пишномовним виразом «зоряні війни». Згідно з численними заявами великих та дрібних чинів Пентагону, для створення СОІ повинні були бути задіяні найсучасніші на той час технології. Програма передбачала розгортання у космосі густої мережі ультрасучасних військових супутників. Одні з них повинні були виявляти місця запуску ворожих ракет, інші, озброєні потужними відбивачами, – перенаправляти лазерні промені на військові об’єкти ворога та збивати його ракети на зльоті. А третя група супутників, озброєна невеликими ракетами-перехоплювачами, призначалася для знищення боєголовок, що подолали лазерний заслін. Загалом планувалося розмістити у космосі понад сто супутників. У згаданому вище виступі Рейган зазначив, що адміністрація США не намагається «отримати військову чи політичну перевагу». Помисли, як завжди, були чистими – надійно захистити американський народ від можливої ракетно-ядерної атаки підступного агресора. Політики завжди знаходять, чим мотивувати ті чи інші свої рішення, і як це зробити. Прийшовши до влади, Рейган заявляв про свою рішучість «здобути мир за допомогою сили». І «зоряні війни» стали козирним тузом у небезпечній грі з СРСР. Багато авторитетних експертів зазначали, що завдяки цій програмі, Рейган зміг суттєво зміцнити позиції Білого дому на переговорах щодо скорочення ядерних озброєнь із Кремлем. Як би там не було, на СОІ передбачалося асигнувати протягом кількох років неймовірну на той час суму, яку можна порівняти з витратами американців в Іраку сьогодні. Тільки на розробки у сфері лазерної зброї передбачалося витратити понад $30 млрд. Дуже примітно, що ці астрономічні цифри, які за всіма мірками мали складати державну таємницю, з явної подачі адміністрації потрапляли на перші шпальти провідних газет.

По той бік сили

У Радянському Союзі, або «імперії зла», як його образно називав Рейган, із занепокоєнням стежили за діями головного супротивника у боротьбі за світове панування. Міжнародна обстановка була розжарена до краю. Радянські війська продовжували воювати в Афганістані, Москва надавала щедру військову та фінансову допомогу своїм ставленикам в Африці, а Вашингтон, у свою чергу, «наводив порядок» у крихітній острівній карибській державі Гренада, скидаючи там лівий уряд, посилено підтримував нікарагуанських повстанців, які вели збройну боротьбу з революційним урядом, орієнтованим на Кубу та СРСР. Таким чином, до певного часу, протистояння двох наддержав розгорталося на території третіх країн. Але «зоряні війни» становили вже безпосередню загрозу самому Радянському Союзу. Його дипломатичні та політичні зусилля, спрямовані на відмову США від програми СОІ, наштовхувалися на категоричну відмову адміністрації Рейгана. Залишався лише один шлях – адекватно відповісти «американському імперіалізму». Почалися гарячкові пошуки ефективної протидії «зоряним» зусиллям Сполучених Штатів. Але, навіть та обставина, що у лазерних технологіях СРСР випереджав свого опонента, не схиляли чашу ядерно-космічних ваг на його користь. Величезна економічна міць США забезпечувала їм незаперечну перевагу перед «імперією зла» на новому витку перегонів озброєнь. І ця перевага безперервно наростала в міру того, як Москва бездумно розбазарювала свої бідні матеріальні ресурси, надаючи допомогу всіляким «братським режимам», які поспішили від неї відхреститися відразу після того, як ця допомога перестала надходити. Якщо врахувати, що 2/3 ВВП Радянського Союзу витрачалося на озброєння, то, по суті, СРСР на початку 80-х років являв собою гігантський військово-промисловий комплекс, який не мав достатньо міцної економічної опори. Але вся справа була в тому, що колосальний ядерний потенціал становив реальну загрозу для США. На рубежі 70-80-х років серед радянського населення був популярним анекдот:

«Рейган прокидається серед ночі у холодному поті. Його дружина запитує:

– Роні, що трапилося?

-Дорога, кошмар наснився. Начебто йде черговий з’їзд КПРС, на трибуні Брежнєв виступає: “Дорогі товариші, ми заслухали доповіді про стан справ на Брянщині та Орловщині. Тепер хотілося б почути, як йдуть справи на Вашингтонщині. Слово надається першому секретареві Вашингтонського обкому КПРС товаришу Рейгану”. А я сиджу та відчуваю – не готовий. НЕ ГОТОВИЙ”!

А взагалі Рейган був готовий, і не лише до виступу, а й до змін у зовнішній політиці, що розпочалися 1985-го року, коли відбулася перша зустріч американського президента з М. Горбачовим. Візит Рейгана до Москви і його спільна прогулянка Червоною площею з «Горбі», як називала радянського лідера західна преса, настільки поліпшили відносини між Заходом і Сходом, що керівники обох держав почали вести переговори між собою в мирному ключі, намагаючись не згадувати про ядерну війну. Тихо і плавно і програма «зоряних війн» відійшла на другий план, тим більше, що й у Конгресі США весь цей час не вщухала дискусія про доцільність її впровадження та виправданість пов’язаних із нею витрат. Більшу частину програми фінансування було урізано ще 1985 року. Мабуть, лише радянська пропаганда не змогла перебудуватися і ще 1990-го року лякала дітей середніх і старших класів школи жахливими страшилками про «кровожерливих» американських імперіалістів, які готують підступний удар по радянській території прямо з космосу.

Спритний трюк

Так що ж уявляла собою СОІ насправді? Зараз стало модним критикувати цю програму за неможливість її втілення в життя. Мовляв, за тогочасного технічного та економічного розвитку Америки, спорудження надійного протиракетного щита в космосі було самогубним для США. Тому що в середині вісімдесятих років дефіцит бюджету Сполучених Штатів досягав позначки $221 млрд., що було абсолютним рекордом аж до приходу до влади нинішньої адміністрації, з її небувалим рівнем витрат на військові потреби. Слід зазначити, що і з технічного погляду реалізація «зоряних воєн» була практично нездійсненна. Потрібно врахувати, що американські космічні човники типу Space Shuttle можуть доставити на орбіту за один політ лише 15 т. вантажів. Для того, щоб протистояти одночасному удару тисячі балістичних ракет, потрібно розмістити на орбіті величезну кількість супутників озброєння та стеження, кожен з яких є досить важкою конструкцією. Відповідно, якби програма працювала і досі, то на сьогоднішній день у космосі не було б і половини потрібних супутників, тому що США і сьогодні не мають достатнього для цього космічного флоту. Усе це свідчить про те, що спочатку «зоряні війни» були ні чим іншим, як спритним, добре продуманим психологічним ходом «холодної війни». Реальне фінансування отримали виключно ті наукові інститути та лабораторії, які займалися розробкою високих технологій, що застосовуються сьогодні не тільки в американській армії, а й у промисловості, і дозволяє Сполученим Штатам зберігати технологічне лідерство у світі. Колишній міністр оборони США в кабінеті Рейгана, Каспар Уайнбергер відзначав 1997 року в інтерв’ю неурядовій організації The National Security Archive, що «зіркові війни» відіграли однозначно позитивну роль у світовій історії. Тому що, на думку екс-шефа Пентагону, саме ця програма сприяла розвалу СРСР і, отже, посиленню позицій Сполучених Штатів у світі. Необхідність протидії СОІ стала додатковим тягарем для старіючої радянської економіки, і ця обставина прискорила її остаточний крах. Таким чином, «зоряні війни» стали одним із останніх цвяхів, забитих у труну Радянського Союзу. Досвідчений голлівудський актор Рейган надзвичайно переконливо зіграв свою «зоряну» роль і змусив радянське керівництво витрачати останні карбованці на відбиття неіснуючої загрози. Безумовно, це була найкраща роль Рейгана-артиста та Рейгана-президента. Так майстерно блефувати міг лише професіонал найвищого класу.

Стопами великого президента-республіканця вирішили наслідувати його молодші колеги по партії. Заявивши про створення національної системи протиракетної оборони (НПРО) ще до трагедії 11 вересня, нинішня адміністрація президента Джорджа Буша-молодшого чітко окреслила наступність у політиці Республіканської партії. Зовсім не випадково, у команді Буша-молодшого чимало загартованих бійців, що боролися із зовнішнім ворогом під прапорами Рейгана. Свого часу «зоряні війни» різко критикували у США. Доки не з’ясувалося, що вони були гігантською «дезою», запущеною для виснаження СРСР. Зараз аналогічній критиці піддається НПРО. Так, у своєму виступі в конгресі США 22 січня експерт Пентагону з тестування та оцінки систем Томас Крісті попередив, що технічні невдачі, надто стислі терміни та нереалістичні тести негативно позначилися на програмі.

На сьогоднішній день Пентагон провів вісім навчальних перехоплень, п’ять із яких пройшли успішно. Проте критики заявили, що ці випробування були спеціально підлаштовані для досягнення успіху, тому що «ворожі» ракети випускалися по одній і тій самій встановленій траєкторії і на них було встановлено маяки для наведення ракети-перехоплювача. Проте президент Буш-молодший урочисто обіцяє, що до кінця його першого терміну країна матиме протиракетний «щит», який зможе відбити ядерні атаки країн, зарахованих до зловісної «осі зла». Чи буде цей щит ефективним – поки що не зрозуміло.

А тим часом у понеділок Джордж Буш звернувся до Конгресу з проханням про виділення $401,7 млрд. до оборонного бюджету країни на 2005 фінансовий рік. Задоволення цього прохання означатиме 7% зростання військових витрат, частина з яких піде на знаменитий протиракетний щит. Щоб почати розгортати цю систему, США вийшли з Договору про обмеження систем протиракетної оборони (Договір ПРО) 1972 року. Наразі на Алясці вже ведуться роботи з розміщення перших 10 ракет-перехоплювачів. Поки що розгортання НПРО не призводить до зменшення напруженості у гарячих точках планети. А може нинішній син «зіркових війн», як і його батько, має приховане підґрунтя? Тільки ось проти кого спрямований космічний блеф Буша-молодшого?

2002-й рік