Хто врешті-решт переможе на Близькому Сході у нескінченому арабо-ізраїльському конфлікті народів, релігій та культур? Чи можна це протистояння розв’язати мирним шляхом? На жаль, поки що відповідь знайти неможливо. Напруження у цьому вибухонебезпечному регіоні сягнуло за останні дні свого апогею. В яку завгодно мить можуть розпочатися відкриті бойові дії, причому в конфлікт палестинців і євреїв вже готові втрутитися декілька арабських країн. Динаміка подій останніх днів дуже загрозлива.
Палестинський рух опору не вщухає. У понеділок зранку арабські екстремісти підірвали шкільний автобус. Трагедія сталася у секторі Газа. На шляху автобуса підірвалася потужна бомба. Причому, заряд був розрахований саме на дітей, а не на військових, котрі їхали попереду. Внаслідок теракту було вбито дев’ять чоловік, в тому числі четверо учнів. У відповідь на цей теракт, в ніч проти вівторка ізраїльські військові піддали нищівним ракетним ударам палестинське місто Газа. За інформацією агенції CNN, було вбито одного палестинця і близько 120 отримали поранення. Спостерігачі охарактеризували цю акцію Ізраїлю як найбільшу операцію на території Палестини з 1967-го року. Ізраїльтяни атакували також штаб-квартиру керівника палестинських спецслужб Мохаммада Дахлана, телевізійну станцію та бюро військової організації ФАТХ. За офіційною версією ізраїльського генштабу, цей ракетний удар був нанесений по арабських територіях як помста за теракт, що був скоєний добою раніше.
«Палестинський народ більше не буде терпіти агресії, і Ізраїлю доведеться заплатити високу ціну за цей злочин», – заявив один з членів палестинського уряду Набіль Абу-Рудейне. Голова палестинської автономії Ясір Арафат рішуче засудив теракт, заперечивши інформацію про причетність його адміністрації до цього злочину. Він відзначив, що трагедія сталася на території, підконтрольній Ізраїлю.
Однак ця заява не узгоджується з останніми вчинками Арафата, наприклад, звільненням кількох ісламських екстремістів з тюрем, підконтрольних палестинській автономії. На акт помсти Ізраїлю відреагували сусідні арабські країни. Єгипет відкликав свого посла, хоча поки що не розірвав дипломатичні відносини з єврейською державою. Сирія нарощує військову присутність на своєму кордоні з Ізраїлем. В понеділок у Багдаді відбувся величезний військовий парад за присутністю президента країни Саддама Хусейна, де лунали протиізраїльські заклики. Ці демарші теж навряд чи прискорять арабо-ізраїльське примирення. Ізраїль у свою чергу перекрив усі контрольно-пропускні пункти з палестинською автономією, а також на єгипетському кордоні.
Тобто склалася ситуація, коли достатньо маленької іскри, аби перетворити Близькій Схід у велике вогнище. Треба визнати, що політика мирного врегулювання на Близькому Сході зазнала повної невдачі. Ізраїльському прем’єру Ехуду Бараку буде надзвичайно складно домовитися з Ясіром Арафатом в нових умовах, коли палестинський лідер вже тримає в руках владу над західним берегом річки Йордан та сектором Газа. Арафат вже певною мірою відчув її смак і за підтримки палестинців і сусідніх арабських країн почувається дуже впевнено. В понеділок він дозволив палестинській поліції використовувати зброю для охорони неозброєних демонстрантів. До чого це може призвести, не треба і коментувати.
А що робить у це час світове співтовариство ,аби забезпечити мирний процес на Близькому Сході? Саміт на єгипетському курорті Шарм-Єль-Шейх минулого місяця не примирив ворогуючих і не вирішив хоча б одного спільного питання. Минулого четверга відбув до Вашингтона емісар на Близькому Сході Деніс Росс, який констатував невдачу в спробі досягнення компромісу між лідерами Ізраїлю та Палестини. У бесідах з Россом один на один вони запевняли його у своїх мирних намірах, але між собою домовитися не змогли. В кінці минулого тижня Генеральний секретар ООН Кофі Аннан почав консультації з приводу введення в зону конфлікту підрозділів «Блакитних шоломів», чого наполегливо вимагає Ясір Арафат.
Розв’язання близькосхідної проблеми залежить безпосередньо від конфліктуючих народів. І якщо вони самі не розберуться у своїх відносинах, зовнішні сили нічого не вдіють з хвилями насильства, які проносяться над Святою землею вже не одне тисячоліття.
«Урядовий кур’єр», 25 листопада 2000 року.