Політики і політологи докладають відчайдушних зусиль, аби з’ясувати: що саме сталося в Югославії – крах комуністичного режиму Мілошевича і перемога демократа Коштуніци чи тріумф західних держав у поваленні останнього ворожого їм уряду в Центральній Європі? А може, остання «оксамитова» революція у колишньому європейському соцтаборі? Та ще актуальнішим є питання: яким курсом прямуватиме ця багатостраждальна країна?

Чорногорська дилема

Спробуємо розібратися. Федеративна республіка Югославія зараз складається із двох частин: Сербії та Чорногорії. Причому остання на чолі зі своїм президентом Міло Джукановичем виявляє відцентрові тенденції. Це і введення в Чорногорії німецької марки як другої валюти, і дезертирство чорногорців зі служби в югославській армії, і бойкот виборів 24 вересня. Поки що Джуканович не вдався до прямого розриву, та все ще може змінитися. Як змінилася, наприклад, позиція Заходу, який за часів Мілошевича намагався відірвати цю маленьку республіку від своєї сусідки, справедливо вбачаючи в цьому послаблення не тільки сербських, але й російських позицій на Балканах. Та після перемоги Воїслава Коштуніци західні країни переглянули свій підхід до незалежності Чорногорії.

Минулої п’ятниці спеціальний посланник США Джеймс О’Браєн під час бесіди з чорногорським керівництвом прямо заявив, що, на думку адміністрації Сполучених Штатів, «Сербія, Чорногорія та федеральний уряд мають вдаватися до переговорів, аби зберегти Югославію. США не схвалюють незалежності Чорногорії, і розмови про незалежність не сприяють інтеграції й демократії».

У відповідь на цю заяву міністр закордонних справ Чорногорії Бранко Луковач зазначив, що вирішення цього питання буде залежати, насамперед, від самих чорногорців.

Водночас еволюціонували погляди сербського тріумфатора – Воїслава Коштуніци. Якщо зовсім недавно він твердив, що чорногорської проблеми не існує, то тепер він не відкидає можливості відокремлення республіки. «До рішення народу треба буде поставитися з повагою, навіть якщо, я повторюю, народне волевиявлення покаже, що Чорногорія не бажає бути частиною об’єднаної держави», – зазначив Коштуніца в інтерв’ю італійському телебаченню. Однак слід зауважити, що без Чорногорії у Сербії не буде виходу до моря, тобто вона перетвориться на ізольовану від середземноморських торгівельних шляхів країну. Отже, навряд чи серби будуть вітати сепаратистські дії своїх сусідів.

Не треба забувати, що й сам Воїслав Коштуніца прийшов до влади під національно-патріотичними гаслами, рішуче відстоював єдність країни, і якщо він не буде робити цього і надалі, то ризикує втратити підтримку народу. А це, безперечно, зіграє на руку Слободану Мілошевичу, який не бажає сходити з політичної сцени.

За цих умов новий президент вдався до пошуку компромісів. У понеділок в столиці Чорногорії розпочалися переговори між представником Коштуніци, одним з лідерів сербської демократичної опозиції Зораном Джинджичем, і керівництвом республіки. Тема переговорів – нові принципи відносин між Сербією та Чорногорією. Цю концепцію було вироблено в неділю на нараді Воїслава Коштуніци з лідерами реформістських партій.

Спадщина Мілошевича

Зі свого боку, Захід будь-що хоче позбавити Мілошевича політичної ваги, адже він поки що зберігає значний вплив у країні. Незважаючи на поразку 24 вересня, одна третина виборців рішуче підтримує колишнього президента. В новому югославському парламенті прихильники Мілошевича мають абсолютну більшість – 72 місця з 138. За інформацією німецької газети «Більд», у Югославії сформована специфічна система управління економікою, у який практично усі ключові посади обіймали люди Мілошевича: 60-70 його прихильників керували ключовими підприємствами країни, що давало екс-президентові, фактично, необмежені можливості для особистого збагачення.

Та ситуація змінюється з калейдоскопічною швидкістю.

У понеділок прийшло повідомлення про усунення двох найбільш радикальних лідерів Соціалістичної партії Сербії – Слободана Мілошевича та Горіци Гоєвич – з керівних партійних посад. Це відкрило шлях до компромісу між прихильниками Коштуніци й соціалістами щодо утворення перехідного уряду, який керуватиме до нових парламентських виборів, що мають відбутися 23 грудня.

А тим часом новообраний голова держави заявляє про свій намір викорінювати прихильників свого попередника з владних структур, хоча й не поспішає «здавати» Мілошевича міжнародному трибуналу в Гаазі.

Чого чекати від Коштуніци?

Отже, на зміну Мілошевичу прийшов Коштуніца. Що нам відомо про його програму дій? Якщо взяти національний аспект, то погляди Коштуніци чи не «крутіші» від поглядів Мілошевича. У своїй статті «Серби та Захід», оприлюдненій в чиказькому web-журналі «Кроніклз» 11 жовтня, Коштуніца відзначає, що головною причиною негараздів у теперішній Югославії є втрата самими сербами своєї національної свідомості і перетворення їх на «югославів», «прозахідників» чи «глобалістів». Тобто серби повинні повернути свою національну гордість, і їхня поведінка має формуватися на основі національних інтересів.

У галузі зовнішньої політики Коштуніца продемонстрував готовність повернутися у бік нової Європи. Зовсім не випадково його перша закордонна поїздка як глави держави відбулася саме у європейському напрямі – до французького міста Біарріц, де він взяв участь у неофіційній зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів Євросоюзу.

«Союзна республіка Югославія і Сербія в минулому столітті були частиною Європи, і моє перебування тут є підтвердженням того, що ситуація в Югославії нормалізується», – підкреслив він у своєму виступі. У свою чергу, ЄС висловився за надання $173 млн для подолання економічних труднощів ФРЮ. Вельми цікаво, що запрошення прийняти участь у зустрічі надіслав Коштуниці президент Франції Жак Ширак. Якщо пригадати, що першим відвідувачем Югославії з Західної Європи після перемоги Коштуніци був французький міністр закордонних справ Юбер Ведрін, то не можна не помітити обрисів нової геополітичної осі «Париж – Белград».  Зважаючи на історичні відносини Росії та Сербії, а також добрий стан російсько-французьких відносин, можна прогнозувати приєднання до цієї осі і Москви. Зважимо на те, що саме міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов умовив Слободана Мілошевича не чинити опору переможцю президентських виборів. І хоча Коштуніца заявив, що Сербії не потрібні ні США, ні Росія, він, поза сумнівом, оцінив значення термінового візиту до югославської столиці російського міністра.

Жар ще тліє

Куди прямує Югославія? Зараз вона отримала законного, з точки зору світової громадськості, президента.   Як поведе себе нова влада? Ситуація проясниться найближчими днями, після виборів у Косово, на яких безперечно переможуть албанці. Як відреагує на це новий президент? Коштуніца називає сили КФОР у Косово окупантами і вимагає повернення реальної влади у краї до сербської адміністрації. Але як би там не було, новому президенту доведеться добре обмірковувати кожен крок у великій політиці. Тільки б ці кроки не призвели до нових війн і протистоянь, а принесли в давню слов’янську державу мир, спокій і розвиток.

Та поки що громадянська злагода сербам тільки сниться. У неділю в Белграді сталася бійка між болільниками двох провідних футбольних команд – «Црвєни Звєзди» й «Партизана». Прихильники останньої ще до початку матчу заявилипро свої наміри зірвати гру з метою добитися відставки президента свого клуба – соратника Слободана Мілошевича й нинішнього прем’єр – міністра Сербії Мірко Марковича. Після того, як вони почали кидати у своїх опонентів – прибічників Воїслава Коштуніци – петарди й пластикові сидіння, гру було зупинено. Внаслідок бійки постраждало понад 40 чоловік. Шляхетно у цій ситуації повелися спортсмени. «Гравці «Звєзди» допомагали нам якомога швидше сховатися в рятувальному тунелі, і тому ми відбулися незначними втратами», – сказав капітан «партизана» Саша Іліч. Та чи наслідуватимуть гарний приклад футболістів їхні співгромадяни?

«Українське слово», жовтень 2000.